пʼятницю, 1 серпня 2014 р.

Дмитро Булачок: «Щастя – це мир на землі і коли все добре у ваших рідних»


Ім’я цього юнака за останній тиждень звучало у розмовах дубровичан значно частіше, ніж імена найвідоміших політиків. У соціальних мережах була поширена інформація про те, що наш земляк, 24-річний Дмитро Булачок, солдат Збройних сил України, отримав поранення в ногу і зараз перебуває на лікуванні у Харківському госпіталі. Зрозуміло, ще більш тривожно на душі, коли відлуння війни безпосередньо торкається наших земляків – наших синів, яких виростила поліська земля, яких плекали тутешні батьки і навіть у страшних снах вони не уявляли, що у їхніх дітей цілитимуться з танків та автоматів. Взагалі ж, коли йдеться про війну на сході, то висловлювати думки з цього приводу дедалі стає все важче і важче, бо занадто багато у цій війні є незрозумілих речей і відповідей без запитань. Коли у боях догорають свічки життя, запалені у всесвіті Богом, ми щоразу ставимо звертаємося лише до Бога: «Господи, коли це закінчиться?». Але зрозуміло, що перебуваючи на мирній території ми ніколи до кінця не зрозуміємо жахіття подій, що відбуваються там. Не відчуємо тих переживань, які пронизали душі наших солдатів.
1236 військовослужбовців поранено за період проведення антитерористичної операції (АТО).
Про це на брифінгу повідомив директор військово-медичного департаменту Міністерства оборони Віталій Андронатий, передають Українські новини.
«З початку АТО ми маємо 1236 поранених», - сказав він.
Андронатий зазначив, що в госпіталях перебувають 745 військових, 36 з яких у важкому стані.
Протезування вимагають 14 поранених.

Чесно кажучи, дуже хвилювалася перед нашою телефонною розмовою з Дмитром. Передусім хотілося висловити свою підтримку та повагу молодій людині, яка ризикувала своїм життя, заради миру і спокою в Україні, заради кожного з нас. З перших хвилин спілкування зрозуміла, що бесідую з розумною, щирою і не по роках мудрою людиною.
Отож, з 22 липня юнак перебуває на лікарняному ліжку. Складне поранення у ногу Діма отримав в бою під Георгіївкою, що неподалік Луганська, 21 липня. У госпіталі переніс дві складні операції. Однак, незважаючи на проблеми зі здоров’ям, Діма говорить по телефону щиро, впевнено і з надією у голосі. Він ні на що не скаржиться: ні на здоров’я, ні  на обставини довкола себе. Діма виважено і вдумливо відповідає на всі мої запитання і я чітко розумію, що за плечима у цього привітного хлопця вже чималий життєвий досвід і так багато пройдених доріг. За останні місяці юнакові довелося побачити і пережити значно більше, ніж багатьом із нас, старшим за віком. Про себе солдат розповідає коротко і з скромністю: виріс у нашому місті, закінчив місцеву третю школу, а згодом дубровицький професійний ліцей. Після цього хлопець пішов служити до Збройних сил України. Саме тоді він зрозумів, що армія – це його покликання, адже вона дала юнакові багато навичок, знань і додала впевненості в собі. Отож згодом Дмитро вирішив на три роки продовжити військову службу за контрактом, у Львівській 80-й аеромобільній бригаді елітних високомобільних десантних військ. У вільний час багато займався спортом, знайшов там в армії надійних друзів – щирих і чудових людей, з якими згодом довелося пройти війну на сході України.
8 березня з десантниками 1 аеромобільного батальйону Дмитро вирушив на Схід. Разом з ним, до речі, у цій бригаді, служить наш земляк – Богдан Максименко. Дорога їхнього батальйону пролягла через Чернігів, Суми, Полтаву. Діма пригадує, що населення Сходу спочатку, як правило, зустрічало їх дуже недружелюбно, наші бійці чули у свою адресу чимало принизливих і образливих слів. Ця неповага зачіпала хлопців до глибини душі. Вже згодом думка простих жителів докорінно змінилася. Просто, з часом, вони мали змогу порівняти поведінку терористів і солдат української армії. «Спочатку ми мали один на трьох бронежилет, на жаль, були вони дуже низької якості. За місяць використання розсипалися на очах», – зазначає мій співрозмовник. З 14 червня військовослужбовці 1 аеромобільного батальйону приступили до охорони Луганського аеропорту. Саме цей період Дмитро називає найскладнішим у своїй військовій службі, адже довелося побачити і відчути багато того, що важко передати словами.
За новинами про Луганський аеропорт протягом літа ми слідкували з повідомлень по телебаченню та радіо. Події довкола цього  стратегічного об’єкта нагадували кадри гостросюжетного фільму.
Наприкінці червня терористи оточили кільцем аеропорт і наші десантники опинилися у їх пастці. Хлопцям довелося пережити найскладніші моменти. Бо вони були відрізані від інших військ Збройних сил України, певний період залишалися без їжі і води. Як розповідає Дмитро, від спраги рятувала вода з пожежного гідранта. Терористи обстрілювали часто, жорстоко, з найрізноманітнішої техніки, прагнули будь-якою ціною заволодіти стратегічним об’єктом. А взагалі, додає Діма, вистояти вдалося лише завдяки взаємопідтримці та товариському духу. «А ще додавав настрою оптимізм і дружні теплі слова і жарти – без цього на війні неможливо», – каже мій співрозмовник.
Аби ви уявили картину подій, у яких перебували львівські десантники і гідно несли свій громадянський обов’язок, подаємо вам коротку хронологію тих новин, що надходили у той час із Луганська.
2 липня: Бійці АТО знаходяться в пастці в Луганському аеропорту – бойовики замінували всі підходи.
3 липня: Цієї ночі близько 3.25 була спроба атаки Луганського аеропорту, який нині під контролем бійців 80-ї окремої десантної бригади з Львівщини. Львівські хлопці героїчно відбили атаку терористів.
6 липня: Луганський аеропорт, який контролюють львівські десантники, терористи обстрілюють з танків під українськими прапорами
9 липня: цього дня терористи обстрілювали луганський аеропорт із мінометів, танків і «Граду».
17 липня: аеропорт у Луганську атакували із «Градів», після чого є один загиблий, а ще шість отримали поранення. Українські десантники – 80-ї аеромобільної бригади зі Львова, які обороняють Луганський аеропорт, через критичну ситуацію просять допомоги авіації.
18 липня: батьки воїнів 80-ої десантної бригади біля львівського села Гамаліївка перекрили рух транспорту на шосе міжнародного значення Київ-Чоп. Вони у такий спосіб прагнуть привернути увагу найвищого державного керівництва до вкрай важкого становища, у якому перебувають зараз десантники зі Львова, котрі продовжують відбивати атаки терористів біля луганського аеропорту.
До переговорів із батьками військових було залучено керівництво львівської обласної ради та облдержадміністрації, військове керівництво, керівників силових структур, священиків. На трасі для батьків організували прямий телефонний зв’язок із головою РНБО Андрієм Парубієм, який запевнив, що кільце довкола Луганського аеропорту, який обороняє 80-та бригада, прорвали українські війська, до вояків прибула підмога. Після цього батьки погодилися розблокувати трасу для руху транспорту.
Звичайно, це неповна картина перебігу подій, але уявити атмосферу, у якій довелося перебувати українським військовим, серед них, і нашим дубровицьким хлопцям, можливо.
Після того, як армійцям вдалося вирватися з ворожого кільця, вони пішли в наступ. Вони розбили колону бойовиків, яка прямувала до Луганська і взяли під контроль село Георгіївка –передмістя Луганська.
Але зовсім скоро терористи повторно намагалися захопити цей населений пункт, оскільки контроль над ним перерізав бойовикам постачання боєприпасів. Наступного ранку у нерівному бою під Георгіївкою Дмитро отримав поранення у ногу. «Перед тим спав лише три години, – розповідає хлопець, – всі були виснажені і втомлені. Сили були надто нерівними, бо бойовики використовували потужну російську техніку, у техніці мали значну перевагу».
Потрапив під обстріл в окопі, роздробило ногу. Поранення отримали ще троє його товаришів. Їх двадцятирічний бойовий друг зі Львова того дня загинув. Наші солдати витримали натиск танками, мінометами, піхотою. Після поранення лише через добу потрапив у госпіталь. Шлях до медичного закладу був дуже непростим і довгим, знову ж таки під звуки обстрілів.
Діма добре пам’ятає, як друг вколов йому обезболюючий з аптечки. Він діяв лише кілька годин. Потім був больовий шок і така довга дорога до госпіталю.
– Дуже не хотів, щоб про поранення дізналися мої рідні, щоб не плакала і не переживала мама. Але їм це повідомили. Мене тривожить, що батькам доводиться переживати цей момент. Моя сім’я, мама Тетяна Володимирівна, тато Сергій Васильович та брат Антон – це найдорожчі для мене люди. Я дуже хочу, щоб в них все було гаразд і був мир на землі. Це я і називаю щастям. Хочеться додому, бо скучив за всім домашнім, атмосферою рідної хати і домашньою кухнею. Днями до мене приїде мама, дуже хочу її побачити, обняти, пригорнути до себе, але не знаю, як втішити її серце, коли побачу її сльози. Не хочу, щоб моя мама плакала…
На моє запитання, чи має хлопець кохану, Діма зізнається, що останнім часом взагалі не спілкувався з дівчатами, війна забрала таку можливість. Отож, його серце вільне. Дмитро зазначає, що дуже цінує в дівчатах передусім простоту, доброту і красу душі.
– Якби можна було повернути час назад, то чи знову пішов би служити до війська і таким чином прожив цей період життя так, як ти його прожив?
– Я не шкодую про своє рішення – служити за контрактом. Я ні хвилини не сумніваюся в тому, що шлях, який я пройшов, – це мій шлях. Моя робота – захищати Україну і я виконував свій професійний обов’язок. Воювати повинні досвідчені люди, які психологічно і фізично готові до воєнних дій. Війна – це не справа хлопців, які ніколи не тримали у руках зброї.
Ось такий він, Дмитро Булачок. Щирий, простий, розумний. Таким сином можуть гордитися батьки, земляком – усі ми, а патріотом – наша Україна. Саме такі сини української землі стоять сьогодні на захисті Вітчизни. Дай Боже, щоб швидше ці хлопці служили вже нашій мирній Україні і спокійнішими стали серця їх матерів…
Ми можемо підтримати солдата, переказавши кошти на особистий рахунок Булачка Дмитра Сергійовича.
Банк отримувач - РОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО - 333227, ЗКПО (інд. код) - 3311217756, отримувач (П.І.Б.) - Булачок Дмитро Сергійович. Розрахунковий рахунок - 2625025559 Призначення платежу - поповнення картки згідно договору № 0961807900 - Булачок Дмитро Сергійович. Номер картки для поповнення - 5489 6810 1068 7479.

Любов КЛІМЧУК.

Немає коментарів:

Дописати коментар